Зодіак

Область екліптики привертала особливу увагу стародавніх астрономів. Вони спостерігали за нею не лише вдень, а й уночі, коли на небосхилі з'являлись зірки та сузір'я—групи близьких зірок, що складаються у малюнки. Звісно, ті сузір'я, які з настанням ночі вступали на денну дорогу Сонця, здавалися астрономам особливо важливими та значущими. У давнину вважалося, що ці скупчення зірок пов'язані зі світилом якимось особливим зв'язком. Недивно, що саме в області екліптики знаходяться найдавніші з відомих людству сузір'їв. Більшість з тих сузір'їв представляють образи зірок (грецькою «тварина» — «зоон»), тому вся зона (до речі, «зона» перекладається як «пояс») екліптики отримала назву зодіаку — «звіриного поясу». Найдавніші зодіакальні сузір'я були виділені ще у Вавилоні, спершу їх налічували 18, але поступово їхня кількість скоротилася до сучасних 12: Овен, Телець, Близнюки, Лев, Рак, Діва, Терези, Скорпіон, Стрілець, Козеріг, Водолій, Риби. Для теперішніх астрономів вони мало чим відрізняються від інших 76 (загалом на сучасній мапі зоряного неба 88 сузір'їв), але в історії культури їм довелося зіграти надзвичайну роль: з найдавніших часів людство вірило, що всі вони здатні по-різ-ному впливати на життя людей.

Екліптика та небесний екватор

Площина екліптики нахилена відносно площини небесного екватору під кутом 23°27'8" (тобто 23 градуси 27 хвилин 8 секунд — хвилиною в астрономії, як і в географії, називають V60 градуса, а секундою — V60 хвилини). Цей кут нахилу пов'язаний з особливістю переміщення Землі по орбіті: річ у тім, що вісь обертання Землі не є суворо перпендикулярною до площини її навколосонячної орбіти, а нахилена відносно неї на ті самі 23°27'8". (До речі, зображуючи цей нахил, усі глобуси — моделі земної кулі—теж трохи нахилені в бік.) Екліптика, наче екватор, теж поділяє небесну сферу на дві половини, і має власні полюси; Північний полюс екліптики знаходиться в сузір'ї Дракона за 23°27'8" від Північного полюсу світу. Площина екліптики слугує основною площиною в екліптичній системі небесних координат, яка іноді використовується в астрономії разом з екваторіальною: у цьому випадку відстані відраховуються від екліптики, а не від небесного екватору.

«Смуга затемнень»

Екліптикою астрономи називають велике коло небесної сфери, за яким відбувається видимий річний рух Сонця. Цю назву можна перекласти як «смуга затемнень», це явище пов'язано з обставиною, яку звіздарі помітили ще у глибокій давнині, спостерігаючи сонячні та місячні затемнення (моменти, коли земному спостерігачеві Сонце або Місяць частково чи повністю перестають бути видимі, Сонце — оскільки перекривається місячним диском, Місяць — тому що закривається тінню Землі). Отже, затемнення відбуваються лише тоді, коли сяць підходить до точок перетину орбіти з екліптикою.

Астрономія

Астрономія буквально означає «наука про зірки» (від грец. «астер» — «зірка» і «номос» — «закон»). Вона вивчає будову, розвиток, походження, рух космічних тіл та їх систем, досліджує весь Всесвіт. Ця давня наука виникла кілька тисячоліть тому: вона була потрібна і для вимірювання часу, і для визначення шляху на суші й на морі, і для передрікання сезонних явищ (дощів, засух, снігопадів). Астрономічними знаннями користувалися і жерці — служителі давніх богів.

Прецесія

Однак, як з'ясувалося, сама точка весіннього рівнодення, яку астрономи взяли за основу для визначення зоряних координат, не є нерухомою: вона дуже повільно, але все ж рухається зі сходу на захід і робить повний оберт навколо екліптики приблизно за 26000 років! Виявив це явище, яке дістало назву «прецесія», давньогрецький астроном Гіп-парх. Прецесія пов'язана з тим, що сама вісь, навколо якої обертається Земля, не є постійною: вона теж повільно зміщується, описуючи уявний конус. Щось схоже відбувається, коли ми запустимо дитячу іграшку — вовчок або дзиґу: ручка дзиґи описуватиме в повітрі уявний конус. Оскільки внаслідок прецесії рухається земна вісь, зсуваються і полюси світу. У нашу епоху Північний полюс майже співпадає з Полярною зіркою, але подивіться на малюнку зліва, як він переміщувався небесною сферою впродовж 26000 років!

Зоряні координати

На небесній сфері можна, як на глобусі, провести систему координат, схожщ| на географічні. Там, де небесну сферу перетинає земна вісь (уявна лінія, навколо якої обертається планета), знаходяться полюси світу — Північний і Південний. Вони розташовані точно над Північним і Південним полюсами Землі; от чому так зручно вміти знаходити Північний полюс світу, який лежитьнеподалік від Полярної зірки на кінчику хвоста Малої Ведмедиці: він задає напрямок на північ. Мешканцям Південної півкулі пощастило менше: Південний полюс не відзначений зіркою. Є на небі й небесний екватор, він проходить на однаковій відстані між полюсами й лежить над земним екватором, поділяючи небо на Північну й Південну небесні півкулі. Існують і свої паралелі, над земними паралелями, і меридіани, які, звісно, не стоять нерухомо над земними, а обертаються, здійснюючи один оберт на добу. От тільки звичні нам широта й довгота в астрономії не прижилися: довготу небесних об'єктів прийнято позначати буквою «альфа» і називати прямим сходженням, а широту — літерою «дельта» й називати схилянням. Схиляння вираховують від екватора, а пряме сходження — від точки весняного рівнодення . За допомогою цієї системи координат можна визначити «адресу» будь-якої зірки в кожній точці небесної сфери. Тільки не слід забувати про те, що ця сфера — уявна, що це модель, яку використовують винятково для зручності спостереження і деяких розрахунків.