На небесній сфері можна, як на глобусі, провести систему координат, схожщ| на географічні. Там, де небесну сферу перетинає земна вісь (уявна лінія, навколо якої обертається планета), знаходяться полюси світу — Північний і Південний. Вони розташовані точно над Північним і Південним полюсами Землі; от чому так зручно вміти знаходити Північний полюс світу, який лежитьнеподалік від Полярної зірки на кінчику хвоста Малої Ведмедиці: він задає напрямок на північ. Мешканцям Південної півкулі пощастило менше: Південний полюс не відзначений зіркою. Є на небі й небесний екватор, він проходить на однаковій відстані між полюсами й лежить над земним екватором, поділяючи небо на Північну й Південну небесні півкулі. Існують і свої паралелі, над земними паралелями, і меридіани, які, звісно, не стоять нерухомо над земними, а обертаються, здійснюючи один оберт на добу. От тільки звичні нам широта й довгота в астрономії не прижилися: довготу небесних об'єктів прийнято позначати буквою «альфа» і називати прямим сходженням, а широту — літерою «дельта» й називати схилянням. Схиляння вираховують від екватора, а пряме сходження — від точки весняного рівнодення . За допомогою цієї системи координат можна визначити «адресу» будь-якої зірки в кожній точці небесної сфери. Тільки не слід забувати про те, що ця сфера — уявна, що це модель, яку використовують винятково для зручності спостереження і деяких розрахунків.
Немає коментарів:
Дописати коментар